Домашні завдання в умовах дистанційного навчання: запитання та відповіді

 Суб'єктивний погляд на сучасну освіту

    "Людина має йти в ногу з часом," - так вважають ті, хто аналізує нашу реальність, швидко відгукується на виклики сьогодення. А що ж педагог, вчитель, викладач? Мабуть,  має не йти, а бігти з тим часом, встигати у такому шаленому ритмі нашого  життя. Дистанційка, війна, відсутність світла, підлітки нового покоління - все це серйозні виклики для нас, педагогів. 

    Чи всі встигають? На жаль, ні. Маю багатьох знайомих в освітній сфері, спілкуюся з сучасними підлітками, врешті-решт маю своїх дітей, дітей свої рідних і близьких. Сумно, коли від них чуєш, що якась вчителька 60+ викладає як у радянській школі, п'ять параграфів підручника за один урок, додому  сухий конспект, а потім на уроці влаштовує стресове опитування. Пам'ятаєте, як це буває? Усім це подобалося, чи ні? Чому наші діти досі стресують від таких учительок?  А ось вчителька 40+, випадкова у педагогіці, але тримається чогось. Мучає і себе,  і  своїх учнів, не розвивається, тому уроки її одноманітні і нудні. І це типові приклади. Хіба ці вчителі йдуть у ногу з часом?  Удосконалюють свою майстерність, читають нову метоличну практику, цікавляться, чим живе нове наше покоління? Знаю напевне, що багато з них ходять просто заробляти гроші (півтори ставки, стаж та категорія - набігає інколи непогано). Так, я також викладачка, тому інколи стає соромно і за нашу українську освіту, і за таких педагогів. Який вихід? Чи підвищення зарплатні в освіті змінить щось? Навряд. Вважаю, що все залежить від кожного конкретного вчителя, від його погляду на життя, на свою професію та на саморозвиток. 

    Проте не все так сумно у нашій освіті, як я змалювала. Знаю також багатьох Педагогів, відданих справі, небайдужих, які дійсно "біжать у ногу з часом". Саме вони створюють своєрідний "фундамент" для існування і процвітання нашої нації. Пафосно? Не думаю. Сучасні підлітки, яким зараз по 15,  після війни можуть стати тими, хто зробить нашу країною більш  комфортною для життя, відродять цю землю для щастя і добра. Намагаюся рівнятися на тих педагогів, які дійсно вибудовують цей "фундамент для майбутнього". Бо дуже хочеться, щоб Україна все ж вистояла у нерівному бою з ворогом, а наші діти гордилися своєю країною.

 

Вірш моєї подруги, небайдужої та працьовитої вчительки, творчої людини, поетеси - ОЛЕНИ КОРОЛЬ.

НУ ОСЬ І ВСЕ. СТОЯТЬ ДЕРЕВА ГОЛІ.

ЛИШ ДУБ МИГТИТЬ ІРЖАВО-ЗОЛОТИМ.

СИНИЦЯ ЗНОВ З'ЯВИЛАСЬ НА ПОДВІР'Ї.

І СТЕЛИТЬСЯ З ГОРОДІВ СИЗИЙ ДИМ.

СОРОКИ ПИЛЬНО СТЕЖАТЬ ІЗ АНТЕНИ,

ЧИМ МОЖНА ПОЖИВИСЬ ІЗРАННЯ.

СУСІД ВИВОДЯТЬ НА ТРАВУ ЗЕЛЕНУ

СВОГО ГНІДОГО СОННОГО КОНЯ.

І В ХАТІ ЗАТИШНІШЕ, ЯК НА ДВОРІ.

І СВІЖИЙ НАЛІТАЄ ВІТЕРЕЦЬ.

І ВЖЕ ЧІТКІШЕ СТАЛО ВИДНО ГОРИ.

ВЖЕ СКОРО ОСЕНІ І ЦІЙ КІНЕЦЬ.

ВЖЕ ЗАСПОКОЇЛИСЯ ЛІС І ПОЛЕ.

ВОДА З КРИНИЦІ ХОЛОДОМ ПЕЧЕ.

ПРОЩАЄМОСЬ. І З ТИХИМ ШУРХОТІННЯМ

ЛИСТОК СУХИЙ СПУСТИВСЯ НА ПЛЕЧЕ.

В евакуації,  Прикарпаття, 31.10.23.

Краса природи рятує світ. 

Краса природи рятує наші душі від втоми і зневіри. Весна і літо принесли  зелені барви.  Як відомо, зелений колір має позитивний вплив на  нервову систему, заспокоює нас і дарує відчуття комфорту. Тож милуймося кожною квіткою, кожною травинкою, кожним подихом вітерця та вірмо, що наше українське ДОБРО переможе антилюдяне російське ЗЛО. 

Вірш ОЛЕНИ КОРОЛЬ, НАВІЯНИЙ ТРАВНЕМ І ПРИКАРПАТТЯМ.

ЯКА СТОЯЛА НЕРЕАЛЬНА ТИША!

НАД ОЗЕРОМ, НАД ЛІСОМ, НАД СЕЛОМ.

ГАРЯЧЕ СОНЦЕ, КОЛЕСО БЕЗ ДИШЛА,

ЛЯГАЛО СПАТИ ЗА КРУТИМ ГОРБОМ.

КУЛЬБАБИ ЗАКРИВАЛИ ЖОВТІ ОЧІ.

УЗДОВЖ ДОРОГИ ДИКИЙ ЦВІВ БУЗОК...

БЕРЕЗИ РОЗПУСТИЛИ ДОВГІ КОСИ.

І ХМАРКИ, НАЧЕ ПЕНЗЛИКА МАЗОК.

УСЕ ПРИТИХЛО, НАВІТЬ ВІЧНІ ГОРИ.

ЗАТИХ І СХІДНИЙ ВІТЕР-СУХОВІЙ.

ТАКОГО СПОКОЮ, ТАКОЇ ТИШІ

ХОТІЛА Б Я І НА ЗЕМЛІ СВОЇЙ.

 

Третя весна.

Третій рік випробувань.

Падаємо духом і знову піднімаємося. 

Така людська природа.

Часто «без надії сподіваємося».  

    Дістаємо з потаємних куточків серця нові мрії про повернення додому. Вони вже не такі, як були в перший рік блукань. Вони зараз несмілі, нечіткі, але мають право на існування. Інколи відчуваю себе  гарною квіткою (люблю ромашки), яку вирвали з цілющого ґрунту, а потім посадили у звичайну землю. І ось ця квітка ніби прийнялася, пустила один корінець, а інші корінці не приживилися. Вона ніби і росте, але не цвіте, як раніше.

     Всі ми – квітки, вирвані з минулого життя, і, навіть ті, що залишилися в окупації. Вони ростуть у рідному ґрунті, але поливають їх кривавою водою і живляться вони злою неправдою.  Проте кожна квітка має насіння, яке вже достигло і хоче  прорости в землі. Спробуймо прорости наново, стати новими квітками, які люблять рідне сонце і чисту водицю. Нам усім потрібно знову прорости і вирости, і своєю красою освічувати нашу Україну.  І не буде «квітів зла», як у Бодлера,  будуть тільки квіти добра. «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі»

 

 

Скільки людей - стільки й думок про мову, її значення в житті людини та народу. Спробуйте відновити яскраві цитати про мову відомих митців! 

Інтерактивна вправа 

https://wordwall.net/uk/resource/68714207