Третя весна.

Третій рік випробувань.

Падаємо духом і знову піднімаємося. 

Така людська природа.

Часто «без надії сподіваємося».  

    Дістаємо з потаємних куточків серця нові мрії про повернення додому. Вони вже не такі, як були в перший рік блукань. Вони зараз несмілі, нечіткі, але мають право на існування. Інколи відчуваю себе  гарною квіткою (люблю ромашки), яку вирвали з цілющого ґрунту, а потім посадили у звичайну землю. І ось ця квітка ніби прийнялася, пустила один корінець, а інші корінці не приживилися. Вона ніби і росте, але не цвіте, як раніше.

     Всі ми – квітки, вирвані з минулого життя, і, навіть ті, що залишилися в окупації. Вони ростуть у рідному ґрунті, але поливають їх кривавою водою і живляться вони злою неправдою.  Проте кожна квітка має насіння, яке вже достигло і хоче  прорости в землі. Спробуймо прорости наново, стати новими квітками, які люблять рідне сонце і чисту водицю. Нам усім потрібно знову прорости і вирости, і своєю красою освічувати нашу Україну.  І не буде «квітів зла», як у Бодлера,  будуть тільки квіти добра. «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі»