Суб'єктивний погляд на сучасну освіту

    "Людина має йти в ногу з часом," - так вважають ті, хто аналізує нашу реальність, швидко відгукується на виклики сьогодення. А що ж педагог, вчитель, викладач? Мабуть,  має не йти, а бігти з тим часом, встигати у такому шаленому ритмі нашого  життя. Дистанційка, війна, відсутність світла, підлітки нового покоління - все це серйозні виклики для нас, педагогів. 

    Чи всі встигають? На жаль, ні. Маю багатьох знайомих в освітній сфері, спілкуюся з сучасними підлітками, врешті-решт маю своїх дітей, дітей свої рідних і близьких. Сумно, коли від них чуєш, що якась вчителька 60+ викладає як у радянській школі, п'ять параграфів підручника за один урок, додому  сухий конспект, а потім на уроці влаштовує стресове опитування. Пам'ятаєте, як це буває? Усім це подобалося, чи ні? Чому наші діти досі стресують від таких учительок?  А ось вчителька 40+, випадкова у педагогіці, але тримається чогось. Мучає і себе,  і  своїх учнів, не розвивається, тому уроки її одноманітні і нудні. І це типові приклади. Хіба ці вчителі йдуть у ногу з часом?  Удосконалюють свою майстерність, читають нову метоличну практику, цікавляться, чим живе нове наше покоління? Знаю напевне, що багато з них ходять просто заробляти гроші (півтори ставки, стаж та категорія - набігає інколи непогано). Так, я також викладачка, тому інколи стає соромно і за нашу українську освіту, і за таких педагогів. Який вихід? Чи підвищення зарплатні в освіті змінить щось? Навряд. Вважаю, що все залежить від кожного конкретного вчителя, від його погляду на життя, на свою професію та на саморозвиток. 

    Проте не все так сумно у нашій освіті, як я змалювала. Знаю також багатьох Педагогів, відданих справі, небайдужих, які дійсно "біжать у ногу з часом". Саме вони створюють своєрідний "фундамент" для існування і процвітання нашої нації. Пафосно? Не думаю. Сучасні підлітки, яким зараз по 15,  після війни можуть стати тими, хто зробить нашу країною більш  комфортною для життя, відродять цю землю для щастя і добра. Намагаюся рівнятися на тих педагогів, які дійсно вибудовують цей "фундамент для майбутнього". Бо дуже хочеться, щоб Україна все ж вистояла у нерівному бою з ворогом, а наші діти гордилися своєю країною.

 

Вірш моєї подруги, небайдужої та працьовитої вчительки, творчої людини, поетеси - ОЛЕНИ КОРОЛЬ.

НУ ОСЬ І ВСЕ. СТОЯТЬ ДЕРЕВА ГОЛІ.

ЛИШ ДУБ МИГТИТЬ ІРЖАВО-ЗОЛОТИМ.

СИНИЦЯ ЗНОВ З'ЯВИЛАСЬ НА ПОДВІР'Ї.

І СТЕЛИТЬСЯ З ГОРОДІВ СИЗИЙ ДИМ.

СОРОКИ ПИЛЬНО СТЕЖАТЬ ІЗ АНТЕНИ,

ЧИМ МОЖНА ПОЖИВИСЬ ІЗРАННЯ.

СУСІД ВИВОДЯТЬ НА ТРАВУ ЗЕЛЕНУ

СВОГО ГНІДОГО СОННОГО КОНЯ.

І В ХАТІ ЗАТИШНІШЕ, ЯК НА ДВОРІ.

І СВІЖИЙ НАЛІТАЄ ВІТЕРЕЦЬ.

І ВЖЕ ЧІТКІШЕ СТАЛО ВИДНО ГОРИ.

ВЖЕ СКОРО ОСЕНІ І ЦІЙ КІНЕЦЬ.

ВЖЕ ЗАСПОКОЇЛИСЯ ЛІС І ПОЛЕ.

ВОДА З КРИНИЦІ ХОЛОДОМ ПЕЧЕ.

ПРОЩАЄМОСЬ. І З ТИХИМ ШУРХОТІННЯМ

ЛИСТОК СУХИЙ СПУСТИВСЯ НА ПЛЕЧЕ.

В евакуації,  Прикарпаття, 31.10.23.