Суб'єктивний погляд на сучасну освіту
"Людина має йти в ногу з часом," - так вважають ті, хто аналізує нашу реальність, швидко відгукується на виклики сьогодення. А що ж педагог, вчитель, викладач? Мабуть, має не йти, а бігти з тим часом, встигати у такому шаленому ритмі нашого життя. Дистанційка, війна, відсутність світла, підлітки нового покоління - все це серйозні виклики для нас, педагогів.
Чи всі встигають? На жаль, ні. Маю багатьох знайомих в освітній сфері, спілкуюся з сучасними підлітками, врешті-решт маю своїх дітей, дітей свої рідних і близьких. Сумно, коли від них чуєш, що якась вчителька 60+ викладає як у радянській школі, п'ять параграфів підручника за один урок, додому сухий конспект, а потім на уроці влаштовує стресове опитування. Пам'ятаєте, як це буває? Усім це подобалося, чи ні? Чому наші діти досі стресують від таких учительок? А ось вчителька 40+, випадкова у педагогіці, але тримається чогось. Мучає і себе, і своїх учнів, не розвивається, тому уроки її одноманітні і нудні. І це типові приклади. Хіба ці вчителі йдуть у ногу з часом? Удосконалюють свою майстерність, читають нову метоличну практику, цікавляться, чим живе нове наше покоління? Знаю напевне, що багато з них ходять просто заробляти гроші (півтори ставки, стаж та категорія - набігає інколи непогано). Так, я також викладачка, тому інколи стає соромно і за нашу українську освіту, і за таких педагогів. Який вихід? Чи підвищення зарплатні в освіті змінить щось? Навряд. Вважаю, що все залежить від кожного конкретного вчителя, від його погляду на життя, на свою професію та на саморозвиток.
Проте не все так сумно у нашій освіті, як я змалювала. Знаю також багатьох Педагогів, відданих справі, небайдужих, які дійсно "біжать у ногу з часом". Саме вони створюють своєрідний "фундамент" для існування і процвітання нашої нації. Пафосно? Не думаю. Сучасні підлітки, яким зараз по 15, після війни можуть стати тими, хто зробить нашу країною більш комфортною для життя, відродять цю землю для щастя і добра. Намагаюся рівнятися на тих педагогів, які дійсно вибудовують цей "фундамент для майбутнього". Бо дуже хочеться, щоб Україна все ж вистояла у нерівному бою з ворогом, а наші діти гордилися своєю країною.
Вірш моєї подруги, небайдужої та працьовитої вчительки, творчої людини, поетеси - ОЛЕНИ КОРОЛЬ.
НУ ОСЬ І ВСЕ. СТОЯТЬ ДЕРЕВА ГОЛІ.
ЛИШ ДУБ МИГТИТЬ ІРЖАВО-ЗОЛОТИМ.
І СТЕЛИТЬСЯ З ГОРОДІВ СИЗИЙ ДИМ.
СОРОКИ ПИЛЬНО СТЕЖАТЬ ІЗ АНТЕНИ,
ЧИМ МОЖНА ПОЖИВИСЬ ІЗРАННЯ.
СУСІД ВИВОДЯТЬ НА ТРАВУ ЗЕЛЕНУ
СВОГО ГНІДОГО СОННОГО КОНЯ.
І В ХАТІ ЗАТИШНІШЕ, ЯК НА ДВОРІ.
І СВІЖИЙ НАЛІТАЄ ВІТЕРЕЦЬ.
І ВЖЕ ЧІТКІШЕ СТАЛО ВИДНО ГОРИ.
ВЖЕ СКОРО ОСЕНІ І ЦІЙ КІНЕЦЬ.
ВЖЕ ЗАСПОКОЇЛИСЯ ЛІС І ПОЛЕ.
ВОДА З КРИНИЦІ ХОЛОДОМ ПЕЧЕ.
ПРОЩАЄМОСЬ. І З ТИХИМ ШУРХОТІННЯМ
ЛИСТОК СУХИЙ СПУСТИВСЯ НА ПЛЕЧЕ.
В евакуації, Прикарпаття, 31.10.23.
