Краса природи рятує світ. 

Краса природи рятує наші душі від втоми і зневіри. Весна і літо принесли  зелені барви.  Як відомо, зелений колір має позитивний вплив на  нервову систему, заспокоює нас і дарує відчуття комфорту. Тож милуймося кожною квіткою, кожною травинкою, кожним подихом вітерця та вірмо, що наше українське ДОБРО переможе антилюдяне російське ЗЛО. 

Вірш ОЛЕНИ КОРОЛЬ, НАВІЯНИЙ ТРАВНЕМ І ПРИКАРПАТТЯМ.

ЯКА СТОЯЛА НЕРЕАЛЬНА ТИША!

НАД ОЗЕРОМ, НАД ЛІСОМ, НАД СЕЛОМ.

ГАРЯЧЕ СОНЦЕ, КОЛЕСО БЕЗ ДИШЛА,

ЛЯГАЛО СПАТИ ЗА КРУТИМ ГОРБОМ.

КУЛЬБАБИ ЗАКРИВАЛИ ЖОВТІ ОЧІ.

УЗДОВЖ ДОРОГИ ДИКИЙ ЦВІВ БУЗОК...

БЕРЕЗИ РОЗПУСТИЛИ ДОВГІ КОСИ.

І ХМАРКИ, НАЧЕ ПЕНЗЛИКА МАЗОК.

УСЕ ПРИТИХЛО, НАВІТЬ ВІЧНІ ГОРИ.

ЗАТИХ І СХІДНИЙ ВІТЕР-СУХОВІЙ.

ТАКОГО СПОКОЮ, ТАКОЇ ТИШІ

ХОТІЛА Б Я І НА ЗЕМЛІ СВОЇЙ.

 

Третя весна.

Третій рік випробувань.

Падаємо духом і знову піднімаємося. 

Така людська природа.

Часто «без надії сподіваємося».  

    Дістаємо з потаємних куточків серця нові мрії про повернення додому. Вони вже не такі, як були в перший рік блукань. Вони зараз несмілі, нечіткі, але мають право на існування. Інколи відчуваю себе  гарною квіткою (люблю ромашки), яку вирвали з цілющого ґрунту, а потім посадили у звичайну землю. І ось ця квітка ніби прийнялася, пустила один корінець, а інші корінці не приживилися. Вона ніби і росте, але не цвіте, як раніше.

     Всі ми – квітки, вирвані з минулого життя, і, навіть ті, що залишилися в окупації. Вони ростуть у рідному ґрунті, але поливають їх кривавою водою і живляться вони злою неправдою.  Проте кожна квітка має насіння, яке вже достигло і хоче  прорости в землі. Спробуймо прорости наново, стати новими квітками, які люблять рідне сонце і чисту водицю. Нам усім потрібно знову прорости і вирости, і своєю красою освічувати нашу Україну.  І не буде «квітів зла», як у Бодлера,  будуть тільки квіти добра. «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі»